Жизномир —село в Україні, в Бучацькому районі Тернопільської області. Розташоване на річці Стрипа, в центрі району.

Є пам’ятки природи дуб Тараса Шевченка (посаджений на честь 100-річчя від дня народження поета) та багатовікові липи.

Перша писемна згадка — 1606. На початку 19 ст. власником Жизномира був Д. Ласький.

Діяли товариства «Просвіта», «Сокіл», «Луг», «Січ» ,«Відродження», кооператива.

Поблизу Жизномира у скелі був монастир Преображення Господнього (1606) та церква (згоріли 1798).

Є церква Ісуса Христа (1885; муровна), капличка.

Встановлено пам’ятні хрести на честь скасування панщини (відновлений 1992) і на місці загибелі 3-х вояків УПА (1992), споруджено пам’ятник Тарасу Шевченку (1964), насипано символічні могили Борцям за волю України (1942; відновлено 1994) та УСС.

Діють загальноосвітня школа I—III ступенів, клуб, бібліотека, ФАП, дошкільний заклад, відділення зв’язку, ПАП «Жизномир».

У селі народилися громадські діячі у США І.Винник, у Канаді С.Гуляк та М.Лисий, д-р технічних наук, професор В.Мельник, мистецтвознавець М.Станкевич, громадсько-політтичний діяч І.Стойко, Юліан Павлишин — медик, пластовий діяч зі США.

Центр сільради. До села приєднано хутори Гора, луги та Ярова. До 1939 поблизу Ж. був х.Митниця (Полянка), де проживали поляки.
****************************************************************
Звідки походить назва?

За легендою, в часи нападів турків і татар люди часто ховалися в ліс поблизу поселень біля річки Стрипи. Вони були вражені тамтешнім спокоєм і мирним життям куди в той час, ще не дрходив ворог, казали: -«Там є життя і мир», від цих слів пішла назва села Жизномир.
Перші поселення на території села сягають часів кам′яної доби людства, про що свідчить знахідка будівельників біля річки Стрипа кам´ного наконечника списа.
Найдавнішою письмовою згадкою про село є праця Модеста Гнатевича ЧСВВ «Бучач» надрукована в «Слові» з 1864 року про Жизномирський морастирок з 1606 року. Наступний документ- список парафіян церкви святого Михайла в Жизномирі (1775 року). В цьому документі були дані про те, що в селі проживало 58 родин (312 чоловік). Ще одним документом є праця о. М. Гнатевича, в якій йдеться: «… власник села Данило Ласький у 1810 році в заповіті передав свою бібліотеку отцям Василіянам». Найдавнішим свідком історичних подій є Жизномирський монастирок. Стоїть собі над Стрипою стародавній, святий монастирок. Тому, що розміром він невеликий, називають його здавна «монастирком». Але він є великий у серці кожної людини, що мала честь у ньому побувати. Місце його не випадкове. Обнесений високими мурами, захований в гущі лісів, він був надійним сховищем для монахів і людей під час набігу ворога, мав оборонне значення. З плином часу залишились одні холодні мури, поруйновані часом і старі мовчазні дуби. Складався монастирок з 4-5 келій і невеликої церкви. Все це було обнесено з трьох сторін муром від річки. Заснований він у середині ХІ ст., а може і раніше. доступ до подвір’я перекривала кількаметровий крутий схил.У задній частині церкви височить башта з внутрішньо сторонніми сходами на другий ярус. Товщина стін сягає двох метрів , а вузько прорізані вікна бійниці надають церкві вигляду мініатюрної фортеці. Очевидно вона була спостережним пунктом на шляху до Бучача, і на випадок небезпеки тут запалювали вогонь. За переказами, ще одна спостережна застава містилася на лівому березі Стрипи, на Крутій горі. У Жизномирі можна почути від старожилів легенди про те, як монастирок сплюндрували кримськотатарські вершники та “сіроокі піхотинці-яничари”, про зрадника Крука і його доньку. Романтичні легенди присвячені навіть джерелу, що витікає з монастирського подвір’я. В одній джерельна вода за певних умов може повернути зір, в іншій йдеться про сховану в джерелі золоту чашу, про святу кров оборонців монастиря тощо. Востаннє в Жизномирському монастирі відбулась відправа в 1785 році .З цього часу минуло більше двох століть. Не залишилось й сліду від розібраних приміщень келій і господарських будівель, зник колись квітучий садок. Впала покрівля церкви, розсипалися стіни вівтарної частини. Але місце це не забувається жителями села. Часто можна побачити гурт людей, який оглядає це легендарне і дуже красиве місце.

Романтичні легенди присвячені навіть джерелу, що витікає з монастирського подвір´я. В одній- джерельна вода може повернути зір, в іншій йдеться про сховану в джерелі золоту чашу, про святу кров оборонців монастирка.