Село Жизномир славилося своїм сильним духом, свідомими молодими людьми. Розташоване воно під лісом, тому і стало першим, звідки почалася плеяда борців, які гуртувалися у боротьбі за незалежність своєї держави. Тут зародилися перші провідники Бучаччини. Жизномир став колискою створення великої сітки ОУН на Бучаччині.
На перехресті лісових доріг між Бестільним і Пелецьким росте дуб, стовбур якого розділяється на три основні скелетні гіллі. Він став свідком загибелі трьох повстанців. Односельчан 23 річного Кобзара Юліана Михайловича 21-го річного Лисого Степана Ільковича /Смішний/ і зв’язкового 22 річного Вільчинського Івана Омеляновича. Вони загинули в нерівному бою із багаточисельним загоном військ НКВД. б травня 1946 року. На місці їх загибелі рідні та родичі загиблих воїнів УПА насипали могилу та поставили пам’ятний дубовий хрест у 1992 році. Тіла вбитих були ще в той час забрані енкаведистами і завезені в Золотий Потік для пізнавання. Потім їх викинули у глибокий яр, де їхні тіла як і інших вбитих повстанців розтягнули собаки .
На свіжо написанній могилі о. Йосип Мороз у супроводі парафіян с.Жизномир відправив панахиду і виступив з промовою. Пам’ять про загиблих героїв воїнів УПА Вільчинського Івана, Кобзара Юліана, Лисого Степана завжди збережеться в серцях односельчан.
На подвір’ї Войціцького Григорія, тепер господарство Клима Йосипа, проводу УПА, діяла підпільна криївка, у якій час то сходилися повстанці, використовуючи її для зв’язку та переховувань від загонів НКВД. У новорічну ніч 1941 року вона була викрила органами НКВД. Озброєний загін енкаведистів з шість чоловік оточив її і вимагав здатися. Але марно, вони сподівалися цього від трьох підпільників ОУН жизномирців Гуляка Володимира, Гаврилюка Івана, Качур з села Трибухівці – у відповідь почули постріли.
Гуляк Володимир, вбивши одного енкаведиста, відстрілюючись почав відходити через город у бік до церкви. Він дав змогу втекти іншим двом, які через поле втекли в Сороцький ліс. Але ворожа куля наздогнала героя.
В пам’ять свого двоюрідного брата Ольга Гуляк у 1994 році поставила пам’ятний дубовий хрес, який і нагадує часи національно-визвольної боротьби нашого народу з більшовицьким режимом.
З розповіді Ольги Гуляк тіло Володимира Гуляка енкаведисти забрали в Бучач в лікарню. На другий день 1.01.1941 року пішла в Бучач подивитися де знаходиться тіло. Енкаведисти кинули труп біля її ніг, облили нафтою і підпалили.
Мабуть як і в кожному селі в Жизномирі люди не хотіли визнавати більшовицького режиму, коритися їхній ідеології. Вони бралися за зброю, йшли у підпільну організацію ОУН, у діючу армію УПА.
Жизномирців у визвольній боротьбі з більшовицьким режимом в рядах ОУН – УПА загинуло 23 чоловіки. Серед них і родина Гуляків.
Гуляк Юліан “Токар” загинув в липні 1944 року в бою з німцями у селі Старі Стрілища на Львівщині. 19.09.1996 року тлінні останки “Токара” Юліана Гуляка були перезахоронені на цвинтарі в рідному селі Жизномир.
“Дарка” Теодозія Підгайна – дружина Гуляка Юліана.
Трагедія сталася 19 січня 1947 року на Йордан в садибі Ткачів з хутора Гаї Шевченківські біля міста Тернополя. Тут біля хати була криївка. Хлопцям вечерю подали до криїввки, було їх п’ятеро. Пізно ввечері на Йордан було тихо, спокійно і господарі запросили хлопців до хати. Один із повстанців був на варті. Несподівано на подвір’ї з’явились чекісти. Повстанці вискочили з хати, відкрили шалений вогонь і, відстрілюючись, відступили в напрямку залізничної колії.
Друкарка “Дарка” з криївки не виходила. Вона вирішила пожертвувати собою, щоб тільки архів воєнної округи не потрапив у руки ворога. Пролунав пістолетний постріл. Дарка пустила собі кулю в скроню. Чекісти підпалили криївку.
Біля колишньої садиби Ткачів для увіковічення хоробрих героїв встановлено пам’ятну плиту.