Шевченкова верба
| Коли на чорний шлях ступав, ішов на прогнання в неволю, галузку вербову підняв, обчімхав і забрав з собою. Була відірвана ,як він від пня і від землі святої, засуджена на лютий скін серед пустині степової. Поніс її і посадив за фортом, в полі, на пустині, здалека воду приносив і пильно підливав щоднини. Прийнялася і навесну зелене листя розпустила. |
Ох, як же, як була йому та деревина люба й мила! Було, з казарми прибіжить в зеленій тіні відпочити, положиться, верба шумить й шепоче щось над ним, як мати. Мов жалується, що весна, сади цвітуть на Україні, вона ж сумує тут одна посеред дикої пустині. Летить степом листочків шум, немов далека пісня жалю, ні твоїх слів, ні твоїх дум нам не забути, Кобзарю! |
|
Богдан Лепкий |
На подвірр’ї сільської школи стоїть пам’ятник великому співцю українського народу Т. Г. Шевченку. Він задумливо вдивляється в далечінь, ніби в майбутнє України. Учні відають йому велику шану і любов. Прикрашають квітами і під звуки державного гімну України підносять синьо-жовтий прапор.